Публікації

18/04/2017

Корпоративні договори між учасниками товариства з обмеженою відповідальністю: Велика Британія та Україна

Проблематика укладення та практичного виконання корпоративних договорів в українських реаліях завжди була актуальною через відсутність правового регулювання та застосування вже існуючих чи нових механізмів визнання та виконання таких договорів, зокрема, через іноземні юрисдикції.

20 грудня 2016 року Верховна Рада України зробила перший крок на зустріч українським юристам та учасникам товариств з обмеженою відповідальністю прийнявши у першому читанні проект Закону про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю № 4666 від 13.05.2016. В подальшому, українським парламентом прийнято ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо корпоративних договорів» № 4470 від 19.04.2016 р.

У цій публікації проведено коротке порівняння правового регулювання укладення корпоративних договорів за правом Великої Британії та за правом України на основі усталеної практики.

Велика Британія

Як відомо, більшість корпоративних договорів, як і трансакцій, що виконуються на підставі таких договорів, підпорядковують британському чи американському правовому регулюванню з огляду на диспозитивність регулювання корпоративних відносин у цих юрисдикціях.

Донедавна, в українській юрисдикції було практично неможливо укласти корпоративний договір між учасниками ТОВ з огляду на те, що таке право учасників не було передбачено жодним із спеціальних нормативно-правових актів. Відтак, учасники врегульовували потенційно спірні питання, які могли виникнути у майбутньому (наприклад, «deadlock») положеннями статуту або ж укладаючи корпоративний договір за правом Великої Британії чи США. При цьому, учасники (акціонери) були змушені врегульовувати відносини за корпоративним договором через власну компанію посередника, зареєстровану у іноземній юрисдикції. В такій компанії вони виступали в якості учасників (акціонерів), а іноземна компанія, у свою чергу, ставала учасником товариства, що зареєстроване на території України.

Перш за все, у Великій Британії немає будь-якої затвердженої обов’язкової типової форми корпоративного договору. Так само, укладення такого договору за британським законодавством не є обов’язком, а лише правом сторін (учасників, акціонерів).

З огляду на вже сформовану та усталену британську практику, як ділову так і судову, якісний корпоративний договір повинен передбачати наступні умови:

  • предмет діяльності компанії та будь-які її спеціальні цілі,
  • умови фінансування, як для запуску компанії, так і під час її існування,
  • форми та умови здійснення вкладів (до статутного капіталу) сторонами договору, умови надання позик компанії тощо,
  • порядок формування ради директорів (дирекції), умови звільнення її членів з займаних посад чи тимчасової заміни,
  • механізми та методи управління компанією,
  • умови та порядок розподілу чистого прибутку між учасниками (акціонерами),
  • приймання-передача часток (акцій) з підстав передбачених установчими документами та корпоративним договором (включаючи, але не обмежуючись попередніми заходами, спрямованими на майбутнє відчуження часток (акцій)),
  • прийняття нових учасників (акціонерів) з супроводжуючим збільшенням статутного капіталу чи додатковою емісією акцій,
  • захист прав міноритарних акціонерів, наприклад, право вето щодо виключного переліку рішень учасників (акціонерів) за умови наявності, передбачених корпоративним договором, критеріїв,
  • обмежувальні заходи щодо дій/рішень учасника (акціонера) чи необхідність виконання певних попередніх умов,
  • конфіденційність щодо договору в цілому і результатів його виконання чи окремих його частин,
  • вирішення проблеми «deadlock»,
  • вирішення спорів у національних судах відповідної країни чи акцент на альтернативному вирішенні спорів, такому як, медіація або арбітраж.

Сторонами корпоративного договору, як правило, є учасники (акціонери) компанії, проте, сама компанія теж може виступати стороною договору.

Насамкінець, практика сформувала наступні п’ять видів корпоративних договорів:

  • корпоративний договір, який укладається між учасниками (акціонерами), які планують сформувати компанію з єдиними учасниками (акціонерами) – сторонами договору,
  • корпоративний договір між акціонерами, які підписуються на акції одночасно з укладенням (чи набрання чинністю) корпоративного договору,
  • корпоративний договір, який врегульовує співвідношення часток (акцій) 50:50 (чи інше співвідношення часток (акцій) міноритарних учасників),
  • корпоративний договір, який врегульовує спори мажоритарних/міноритарних власників,
  • корпоративний договір, який врегульовує відносини учасників спільного підприємства (joint venture).

Вищезазначені договори можуть бути повноцінними корпоративними договорами або ж умовами одного договору, при цьому, сама сутність корпоративного договору не обмежує сторін у можливості модифікації, доповнення чи зміни договору на стадії його проектування або після укладення для врегулювання умов, які на розсуд сторін є істотними.

Україна

Попри те, що Закон № 4666 очікує кінцевого «вердикту» Верховної Ради України, наш парламент «випустив в український світ» Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо корпоративних договорів» № 4470 від 19.04.2016 р. (далі – «Закон»), проте, наразі, цей Закон ще не підписаний Президентом України.

Так, Закон доповнює Закон України «Про господарські товариства» визначенням корпоративного договору, яке наведено у новій статті 50-1. Корпоративний договір іменується, як договір про реалізацію прав учасників (засновників) товариства з обмеженою відповідальністю. За цим договором його сторони зобов’язуються реалізовувати у спосіб, передбачений таким договором, права, що надаються учасникам (засновникам) товариства з обмеженою відповідальністю, та/або утримуватися від реалізації зазначених прав.

Вищезазначена норма містить ряд умов щодо корпоративного договору, як імперативних, так і диспозитивних. Наприклад, імперативом є те, що предметом корпоративного договору не може бути зобов’язання сторони цього договору голосувати згідно з вказівками органів управління товариства з обмеженою відповідальністю, щодо часток якого укладений цей договір, крім випадків, якщо стороною договору є особа, яка одночасно входить до складу органу управління такого товариства. Диспозитивною нормою є право сторін корпоративного договору визначати у ньому способи забезпечення виконання зобов’язань та заходи цивільно-правової відповідальності за невиконання або неналежне виконання таких зобов’язань.

Новелою є введення в українське законодавство поняття безвідкличної довіреності у ст. 52-2 Закону України «Про господарські товариства». Так, у разі якщо довіреність видається з метою виконання або забезпечення виконання зобов’язань учасників товариства, предметом яких є права на частки або повноваження учасників, довіритель може зазначити у довіреності, що до закінчення її строку вона не може бути скасована без згоди представника товариства або може бути скасована лише у випадках, передбачених у довіреності (безвідклична довіреність).

Закон містить ряд інших змін та доповнень, які вносяться до спеціальних нормативно-правових актів – Закону України «Про акціонерні товариства», Закону України «Про господарські товариства», загальних – Цивільного кодексу України, та інших актів законодавства, в частині врегулювання відносин учасників (акціонерів) товариства з обмеженою відповідальністю (акціонерного товариства) саме за корпоративними договорами.

Не меншої уваги ніж введені новели заслуговує і той факт, що Закон наразі не підписаний президентом, а також, невідома доля Закону № 4666, який було прийнято у першому читанні, проте, надалі прогресу із просуванням цього законопроекту не відбулося.

Насамкінець, корпоративні договори є ефективним інструментом управління бізнесом та врегулювання відносин між їх сторонами. Безумовно позитивним є те, що Україна рухається на шляху до реформування законодавства про господарські товариства в частині введення права власників бізнесу, на свій розсуд, регулювати ті чи інші питання в окремому договорі. Таке реформування дозволить суттєво скоротити видатки, які були потрібні для реалізації мети укладення корпоративних договорів за відсутності адекватного правового регулювання.

 

Договір оренди комерційної нерухомості